ОБРАЗИ МУЗИКИ Й МУЗИЧНИХ СТИХІЙ У ЛІРИЦІ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ ТА ПОЛЬСЬКИХ СИМВОЛІСТІВ

Анотація

У статті розглядається символічність образу музики й музичних стихій у поетичних системах українського лірика та польських символістів. Образно-символічним художнім еквівалентом поетичного в авторецептивному дискурсі Олександра Олеся виступають образи музики й музичних стихій. У різноманітних формах вияву музична стихія – це не лише незмінний атрибут тематичної парадигми образного ряду віршів Олександра Олеся, але й потужний струмінь яскравої художньої символіки, яка в різних варіаціях, з тонким нюансуванням різних її семантичних відтінків та стильових барв, перетворюється на постійний символічний лейтмотив, що супроводжує всю творчість поета.

У пропонованому дослідженні здійснено семантичні та поетикальні особливості індивідуально-стильової художньої символіки Олександра Олеся. Зосереджено увагу на образі музики та музичних стихій у поетичних системах українського лірика.

Постійними в поетичній творчості Олександра Олеся є його численні музичні алюзії, через які встановлюються аналогії між семантикою та поетикою, а також колом суб’єктів поетичного тексту з виконав- цями та специфікою художньої стихії музичного твору.

Серед музичних означень, якими найчастіше послуговується Олександр Олесь, наголошуючи органічну спорідненість поетичної й музичної стихій, у його творчості виступають символічні образи пісні, співу або струн. Музичний резонанс у душі поета надзвичайно часто буває викликаним звуками навколишнього природного середовища, насамперед, співом птахів.

Образ «крилатої пісні», уподібненої крилатому музичному птаству, стає лейтмотивним образом-символом, який визначає семантичну домінанту авторецептивних поетологічних рефлексій стихії музичного / поетичного в ліриці Олександра Олеся.

Наскрізним для лірики Олександра Олеся є й образ «порваних струн», що символізують широкий спектр емоційних реакцій поета на знаменні події різних періодів його життя, пов’язані переважно з мотивами:невдалих любовних стосунків; нерозуміння; розчарування, викликаного неспроможністю або й небажанням співвітчизників стати на рішучий захист своїх політичних прав та свобод; творчої втоми поета, обумовленої процесами неминучого вікового старіння.