ДО ПРОБЛЕМИ НІЦШЕАНСТВА В ПОЛЬСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ МОДЕРНІЗМІ. ВАЦЛАВ БЕРЕНТ І ЛЕСЯ УКРАЇНКА
DOI:
https://doi.org/10.17721/psk.2025.41.347-374Ключові слова:
декадентство, естетизм, критика, модернізм, ніцшеанство, культурне переміщенняАнотація
У статті розглянуто механізми адаптації й переосмислення ніцшеанства в контексті критики декадентства, чистого мистецтва, естетизму в творчій практиці Вацлава Берента і Лесі Українки. Простежено, як майже одночасно у польського та українського модерністів з’являються контроверсійні інтенції, незгода і полеміка з поширеними наприкінці ХІХ століття декадентськими настроями, ідеями песимізму, розпачу, абсолютизації краси як категорії філософської естетики. Акцентовано, що у В. Берента ніцшеанський дискурс втілено головним чином в романній прозі, у Лесі Українки нові ідеї адаптуються в різних жанрах, у слові як такому. Зроблено висновок про синхронне переміщення філософських концептів Ф. Ніцше у текстах обох митців. Простежено спільне й відмінне у трактуванні проблеми волі і неволі, призначення митця й мистецтва, стильової своєрідності та естетичної цінності модернізму. Окреслено перспективи дослідження польсько-українського літературного дискурсу помежів’я століть в аспекті культурних і транскордонних переміщень.