АПОЛОГІЯ ФАКТУ В ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ПРАЦЯХ МИХАЙЛА МУХИНА

Анотація

Серед українських інтелектуалів ХХ століття постать громадсько-політичного діяча, літературознавця, публіциста Михайла Мухина (1894‒1974) з одного боку є майже не акцентованою, а з іншого ‒ потенційно непроминальною. М. Мухин був активним дописувачем «Українського студента» (Прага, 1923-1924), «Суспільство – La Société» (Прага, 1925-1926), «Студентського вісника» (Прага, 1928, 1930-1931), «Літературно-наукового вістника», згодом «Вістника», за ред. Д. Донцова (Львів, 1928-1934, 1949), працював у видавництві «Пробоєм» (Прага, 1939-1943), публікувався у «Вольному казачестві» (Прага, 1927), «Нашій громаді» (Подєбради, 1924-1926), «Новій Україні» (Прага, 1923-1927), «Книголюбі» (Прага, з 1928-1931), «Самостійній думці» (Чернівці, 1935-1936), «Збірнику Українського наукового інституту в Америці» (Сент-Пол – Прага, 1939), «Вежі» (1947-1948), «Визвольному шляху» (Лондон, 1963) та ін.

Корпус наукових, науково-публіцистичних, культорологічних та літературознавчих праць Михайла Мухина має україноцентричну націотворчу домінанту, скріплену ґрунтовною історичною, політичною, ідеологічною та психологічною обґрунтованістю й різнобічною кількакратною, з використанням кількох підтверджуючих джерел, фактичною аргументованістю. Цю характерну особливість простежуємо в усіх періодах діяльності автора: в роках української національної революції, національно-визвольної боротьби українського народу у 1917-1921 роках, у часі першої (Чехословацька Республіка: Прага, Подєбради, Ужгород) та другої еміграції (Німеччина).

Досвід державотворчих змагань, попри їх драматичну розв’язку, глибоко засів у свідомості Михайла Мухина як визначальний чинник невпинного пошуку причин неспроможності та шляхів реалізації національної політики й національної ідеології в реальному часі та в майбутньому.