ПРО ЩО НЕ ПРИЙНЯТО ГОВОРИТИ, АЛЕ ПРО ЩО ПИСАЛИ ІВАН ФРАНКО І ҐАБРІЕЛЯ ЗАПОЛЬСЬКА (скандальні повісті «Dla ogniska domowego» і «O czym się nie mówi»)

Анотація

У розвідці вперше здійснено порівняльний аналіз повістей «Dla ogniska domowego» (польською мовою, 1892) українського письменника Івана Франка і «O czym się nie mówi» (1909) польської письменниці Ґабріелі Запольської. Ці твори досить близькі не лише за тематикою і проблематикою, а й за ідейно-художнім підходом, інтерпретацією, розвитком сюжету, фабульними ходами, персонажами й окремими деталями. В обох повістях дія відбувається в неоднорідному етнічному середовищі Львова – переважно польському, частково єврейському, австрійському та українському. «Львівський текст» в обох творах багато в чому подібний і водночас відмінний. До компаративістського розгляду в статті долучено інші Франкові твори: ранню незавершена поему «Сяся» (перші два розділи і початок третього написані 1882 р.), створену на її основі прозову драматичну мініатюру «Чи вдуріла? Сцена» (1904), опо- відання «Між добрими людьми» (1890). Франко в оповіданні «Між добрими людьми», і Запольська в повісті «O czym się nie mówi», розкриваючи внутрішній світ повій, акцентують на їхньому фаталістичному сприйнятті власної долі.

У центрі Франкової повісті «Dla ogniska domowego» – соціологія й антропологія жіночого забезпечення добробуту «домашнього огнища» шляхом організації протиправної проституції, а водночас – подвійного (позірного і прихованого) ставлення чоловіків до сексуального промислу. У центрі повісті Запольської – соціологія й антропологія самої проституції: драми й трагедії суспільного становища узаконеної повії та її душевних мук, а також – подібного, як у Франковій повісті, подвійного ставлення чоловіків до повій (користування з їхніх послуг і зневага до них).

Франко розбудував твір як соціально-психологічну повість і водночас виразно як повість кримінальну. У Запольської явно домінує жанр соціально-психологічної повісті, лише наприкінці з’являються елементи повісті кримінальної. Рушійною пружиною сюжетного розвитку в обох повістях є лейтмотив віри (довіри) й обману. В обох творах жінка при- ховує свої вчинки від чоловіка, обманює його, а він, спершу наївно довірливий, а потім охоплений підозрами й сумнівами, намагається довідатися правду про неї. Саме чоловік в обох повістях є провідним персонажем, натомість жінка чи дівчина виступає призвідницею проблем.

Збіги в обох творах є вражаючими: схема персонажів, особливо чіль- на пара (чоловік – дружина, парубок – дівчина), один провідний та інші другорядні суб’єкти (де)маскування, єдиний основний персонаж-об’єкт, на якого спрямовані маски інших персонажів, розмови-сутички між чоловіком і жінкою, наростаюче в них обох почуття жаху (в чоловіка – перед несподіваним відкриттям шокуючої правди про жінку, а в жінки – перед викриттям її і притягненням до кримінальної відповідальності), приголомшливе розкриття таємниці, душевні муки, що їх переживає головна пара персонажів, і, нарешті, часткова реабілітація заблудлої жінки на тлі морального осуду «добропорядних» чоловіків та авторських звинувачень лицемірного суспільства у чоловічому шовінізмі. 

Ці збіги можуть бути спричинені ознайомленням Запольської із Франковою повістю за українським автоперекладом, виданим у Львові 1897 р., або за рукописом польського тексту, або за німецьким перекладом польського тексту, опублікованим 1898 р. в додатку до берлінської соці- ал-демократичної газети «Vorwärts» («Unterhaltungsblatt der Vorwärts») під назвою «Am häuslichen Herd. Roman von Iwan Franko». А можуть бути зумовлені типологією незалежного одне від одного письменницького мислення, підвладного морально-етичним та естетичним віянням доби. Автори створили повісті приблизно того самого часу (з різницею усього в 16 років) і, певно, залежали у своїх ідейно-художніх шуканнях від подібних суспільних обставин і подій у тогочасному Львові, пов’язаних із проституцією, та й від поетики тих самих літературних джерел (наприклад, драми Г. Ібсена «Ляльковий дім», або «Нора»).