РОМАНТИЧНА ІСТОРІОСОФІЯ А. МІЦКЕВИЧА. ЕМОЦІЇ, ПРОСТІР, ІМПЕРІЯ

Анотація

У статті розглянуто «Кримські сонети» А. Міцкевича в контексті геополітики, антропології, літературної імагології. Зосереджено увагу на феномені пізнання Іншого, ситуації культурного пограниччя польського поета-емігранта, фундатора національного романтизму, реформатора польської мови, автора творів про Литву і Україну, дослідника Слов’янщини. Акцентовано увагу на паризьких лекціях А. Міцкевича, в яких Україна постає уособленням фронтиру, територією пограниччя, мультикультуралізму, місцем геополітичних зіткнень. Наголошено на важливості ландшафтного чинника для інтерпретації української історії, тісно зрощеної з національним простором, мальовничими краєвидами. Дихотомію Заходу і Сходу вписано в локально-етнографічний контекст українського повсякдення, суперечливої зустрічі культур на пограниччі. Історіософія Міцкевича пов’язана зі степом як маркером України. У зв’язку з цим розглянуто концепцію культурних впливів М. Грушевського, його погляди на степ і море як надто важливі концепти історії України. «Кримські сонети» постають утіленням степових метафор на різних рівнях.

Окрему увагу приділено антропологічним аспектам степового простору, його щільній пов’язаності з емоціями, ментальністю, художньою стилістикою. Твори Міцкевича розглядаються в контексті творчості польських поетів української школи – Б. Залеського, А. Мальчевського, С. Гощинського. Наголошено на ризомній структурі степового простору в текстах польського романтизму. Це дозволяє поєднати противенства і антиномії в межах художньої цілості, відчитати в культурній географії знакові емоції, психічні рухи. Проаналізовано степ як національний простір, метафору української історії, культурної географії, ландшафтну характеристику стилю, письма, емоцій, етнопсихології.