СУСПІЛЬНО-МЕТАФІЗИЧНА ВЕРСІЯ ЛЮДСЬКОЇ ДОЛІ В ПОЕМІ «МАРІЯ» АНТОНІЯ МАЛЬЧЕВСЬКОГО

Анотація

Осмислено дискурс долі в ліро-епічній поемі «Марія» (1825) Антонія Мальчевського. Твір має дві проблемно-тематичні площини: 1) регіональну українсько-польську (географічно-культурно-етнічну), що вписується в рамці геопоетики, і 2) антропологічну, екзистенційно-метафізичну. Серед екзистенціалів і психологічних концептів домінантне становище посідає концепт “los”, виявний синонімічним рядом слів “los”, “dola”, “Fortuna”. Істотну роль у поемі відіграють архетипні дихотомії: Земля / Небо, Суспільство  /Трансцендентний Бог, Життя / Смерть, Доля / Недоля, Світло / Тьма, День / Ніч, Доброчесність / Облуда, Щастя / Нещастя. У творі немає артикульованих пророцтв (за виїмком інакомовних алюзійних віщувань у псевдокарнавальній пісні масок, яка виконує символіко-метафоричну профетичну функцію), але трагічному розвиткові подій та нагнітанню його передують лихі передчуття основних персонажів (Вацлава, Марії та її батька), тривожні віщі знаки. Уклинення в сюжет удаваного розважально-ігрового дійства масок із піснями й танцем (улітку, а не в запуст), вносить у поему складник псевдокарнавалізації. Простежено типологічну спорідненість у зображенні зла і трактуванні долі у поемі «Марія» і творах українського «чорного романтизму» – баладах «Причинна», «Тополя», «Утоплена», поемах «Відьма», «Княжна», «Титарівна» Т. Шевченка, повісті російською мовою «Огненный змей» П. Куліша.