МИХАЙЛО МУХИН ПРО УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ТВОРАХ ПОЛЬСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ 20-30-Х РОКІВ ХХ СТ.
DOI:
https://doi.org/10.17721/psk.2025.41.375-391Ключові слова:
Михайло Мухин, історико-літературознавчі праці, літературна критика, компаративістика, еміґрація, Карпатська Україна, Закарпаття, ПольщаАнотація
Стаття присвячена аналізу рецепції України та українців у польській літературі 1920–1930-х років ХХ ст. крізь оптику літературознавчих розвідок Михайла Мухина. У центрі уваги — художні тексти, що репрезентують Україну як особливий культурний і символічний простір. Михайло Мухин відзначав амбівалентність українських образів-архетипів: поряд із романтизованими мотивами степу, фольклору та «втраченого раю» простежуються й стереотипізовані уявлення про «хаотичну окраїну» чи «небезпечного іншого». Аналіз робиться на творах письменників Я. Івашкевича, Ф. Равіти-Ґавронського, М. Родзевичувни, Я. Лади, Ю. Тувіма та ін., в яких образи України й українців подаються у напівміфологізованому вигляді й водночас несуть ідеологічне навантаження.
Особливу увагу приділено тому, як література міжвоєнного періоду відтворювала ключові політичні та воєнні події, зокрема Листопадовий чин 1918 року, українсько-польську війну та соціальні трансформації прикордоння. У статті підкреслено також значення критики М. Мухина і його діалогу з Юрієм Липою для осмислення «української теми» в польській прозі. Водночас аналіз увиразнюється завдяки посиланням на оцінки польських критиків та сучасних дослідників — Ольги Гнатюк, Адріяни Копут, Юлії Артимишин, Світлани Кравченко, Ростислава Радишевського та Софії Когут, що дає можливість співвіднести літературні образи з історичними й політичними контекстами.
Таким чином, дослідження спадщини Михайла Мухина відкриває нові перспективи для сучасної україно-польської компаративістики, дозволяючи поєднати історико-літературний аналіз із розумінням сучасних викликів культурної пам’яті та діалогу двох народів.