«ВОГНЕМ І МЕЧЕМ» ГЕНРИКА СЕНКЕВИЧА В УКРАЇНСЬКІЙ КРИТИЦІ К. ХІХ – ПОЧ. ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті аналізується рецепція роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем» в українських наукових і літературно-критичних публікаціях к. ХІХ – поч. ХХ ст., а також у відгуках на ці публікації українських, польських і російських дослідників, публіцистів і журналістів.

Провідну роль у формуванні загальноукраїнського сприйняття твору відіграла стаття Володимира Антоновича в «Киевской старине» (1886 р.), в якій стверджувалося, що «Вогнем і мечем» є негативно упередженим щодо українців романом і ця неґація зумовлена історичними, етнографічними, топонімічними тощо неточностями. Більшість українських рецензентів статті Антоновича та відомий російський науковець О. Пипін повністю підтримали українського історика.

Спробував знайти компроміс між польською інтерпретацією роману «Вогнем і мечем» та українським його тлумаченням у дусі В. Антоновича Ольґерд Ґурка (1934), спираючись на «достовірні» історичні джерела та однаково доброзичливе ставлення до поляків і українців. Намагався бути нейтральним у визначенні здобутків і недоліків роману Г. Сенкевича харківський професор Лев Шепелевич (1904). Компілятивним був одеський збірник про життя і творчість польського романіста (1904). Натомість всуціль негативними були оцінки роману «Вогнем і мечем» та творчості Сенкевича загалом у статті москвофіла Лева Буреніна («Галичанин», 1904).

Більшість дослідників відзначали антиукраїнську ідейну заанґажованість роману «Вогнем і мечем», яка компенсувалася емоційністю, сюжетною інтригою твору та високою художньою майстерністю автора.