ЕВОЛЮЦІЯ ЛІРИЧНОЇ ГЕРОЇНІ ОКСАНИ ЛЯТУРИНСЬКОЇ
DOI:
https://doi.org/10.17721/psk.2019.35.252-258Ключові слова:
Волинь, князівська Русь, туга за Батьківщиною, авторський міф, флористична образність, фольклоризм, християнство, пантеїзм, язичництво, Ісус ХристосАнотація
Хронологічно висвітлюється духовий шлях ліричної героїні української поетеси-емігрантки Оксани Лятуринської (1902–1970) – від максималізму до філософізму. На матеріалах поетичних збірок «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941), «Веселка» (1955), «Бедрик» (1956), «Ягілка» (1971), «Туга» (1983), «Чар-зілля» (1983), ліричної прозової автобіографічної збірки «Материнки» (1946) простежуються як зміна настроєвості (від ідеалістичних молодечих бажань, поривів, сподівань, самоствердження до розчарувань, та все ж – до незламності пошуків виходу, безсмертя в пантеїзмі, до творення власного авторського міфу, написання «Молитов»), так і різні способи вираження цієї настроєвості: мовленням власне авторки, ліричної героїні, рольових персонажів. Виокремлюється наскрізний збірний, триєдиний образ напівказкової «царівни» – alter ego авторки / високодухової Жінки / України. Акцентується на потенціалізмі (термін Віктора Франкла) поезії Лятуринської.
