БІБЛІЙНІ ТЕМИ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІҐРАЦІЇ

Анотація

У запропонованій статті підсумовано новаторські підходи художнього освоєння біблійних тем у творчості письменників української еміґрації 1920-х – 1970-х років Наталени Королевої, Леоніда Мосендза та В. Домонтовича (Віктора Петрова).

Перервана російською окупацією в Україні традиція художнього освоєння біблійних тем знаходить яскраве художнє втілення у художній історичній прозі української еміґрації. Цей мистецький досвід збагачує українське письменство освоєнням біблійних тем і мотивів через біблійні стилізації, відродженням чи й створенням наново нових жанрових утворень, контамінаціями релігійних та історіософських проблем, пошуками нових наративних стратеґій мистецького освоєння Святого Письма.

Розглянуто також як біблійні стилізації стають в українській прозі ХХ століття стилетворчим засобом. Головними творами, в яких ці стилізації стають важливим елементом у сфері поетичної мови і стилю, відіграючи формотворчу роль є історичні романи Наталени Королевої “Quid est Veritas?” (“Що є Істина?”) та Леоніда Мосендза “Останній пророк”.

Перед письменником, який в історичному романі намагається створити сакральну “картину світу” в національному семантичному просторі, постає проблема креації особливої “мовної картини світу”. Щодо мови першоджерела, то у випадку гебрейського світу такою мовою був “іврит, що закріпив увесь цей зібраний простір гебрейського сакруму в собі у вигляді мовної моделі світу, а отже, і специфічного простору гебреїв. Цей простір має свою специфічну топоніміку, яка зовсім не повинна відповідати топоніміці інших мов. І Леонід Мосендз, і Наталена Королева шукали в своїй творчости своєрідний замінник цій івритній мовній картині світу й таким замінником у обидвох цих авторів – у тій чи іншій мірі – стають біблійні стилізації. Саме таким чином відбувається трансформація мовної картини світу в історичному романі.

Виокремлення цих стилістичних макроструктур дозволяє побачити особливості ідіостилю кожного з цих письменників.