ОБРАЗ КОЗАЦТВА У ТВОРЧОСТІ ФРАНЦІШЕКА РАВІТИ-ҐАВРОНСЬКОГО
DOI:
https://doi.org/10.17721/psk.2020.36.364-375Ключові слова:
козаччина, козаки, Річ Посполита, українсько-польські взаємини, Францішек Равіта-ҐавронськийАнотація
У статті проаналізовано художню та історичну прозу письменника ХІХ століття Францішенка Равіти-Ґавронського. Зокрема, досліджено питання козаччини та козаків у творчості автора. Було проведено паралель між українською і польською візією проблеми трактування козаків у літературі, з’ясовано історичні передумови її виникнення на прикладі його історичних романів, зокрема «Пан гетьман Мазепа» та «На кресах», а також науково-історичних праць про козаччину: «Українська козаччина в Речі Посполитій», «Історія гайдамацьких рухів» тощо. Історик-аматор, польський україніст – відомий, поміж інших, створенням негативного стереотипу козака в польському письменстві.
У польській історичній науці XVI-XVIII ст. починає формуватися історіографічний образ українського козацтва. Часи Руїни та козацькі війни кінця XVI-XVIII ст. наштовхнули польських літописців на створення стереотипу українця-варвара, жорстокого й аморального розбійника. Метою таких дій було виправдання політики Давньої Речі Посполитої та польської шляхти щодо українців. Однією із причин була тогочасна політична ситуація, яка свідомо викривлювала українсько-польське минуле. Разом з тим, вагомим був вплив «Яґеллонської ідеї», яка полягала в ідеалізації Люблінської унії 1569 року, зокрема в добровільному об’єднанні Польського Королівства, Великого Князівства Литовського та Русі.