ВІТЧИЗНЯНІ СТУДІЇ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ І ТИПОЛОГІЇ (2000–2019)

Анотація

У статті розглянуто монографії, дисертації та збірники на різноманітну тематику українсько-польської літературної компаративістики, що з’явилися в незалежній Україні 2000-2019 рр. Автор зосередився на огляді досліджень українсько-польських  літературних зв’язків і типологічних аспектів ХІХ – початку ХХІ ст.: від доби преромантизму й романтизму, далі позитивізму й відтак до модернізму та постмодернізму.

Це насамперед праці про «українську школу» в польському романтизмі (Р. Радишевського, Є. Нахліка, М. Брацкої, І. Руденко), творчі зв’язки Ю. Словацького з Україною і діалог  П. Куліша з Польщею (Є. Нахліка), діалог Ю. І. Крашевського з Україною (Р. Радишевського), про шевченкознавчі (О.  Астаф’єв, Є. Нахлік, Р.  Радишевський, Р.  Харчук) і франкознавчі (В.  Дуркалевич, В.  Корнійчук, Є.  Нахлік, Р.  Радишевський) аспекти українсько-польської літературної компаративістики, українсько-польську літературну двомовність ХІХ ст. (Є. Нахлік, Оксана Нахлік, Р. Радишевський).
Досліджувалися також моделі польського позитивізму в українській літературі ХІХ ст. (Б. Гончаренко), типологічні паралелі між трилогією «Богдан Хмельницкий» М. Старицького і романом «Вогнем і мечем» Г. Сенкевича (В. Марценішко), українська рецепція і типологія малої прози Е.  Ожешко (І.  Спатар), творчости С.  Виспянського (М.  Медицька),  С.  Пшибишевського (Т.  Ткачук), зв’язки В.  Стефаника з польським модернізмом (С.  Ямборко), українсько-польські аспекти «львівського» і «харківського» текстів Л.  Стаффа (Е. Циховська), моделі катастрофізму в українській та польській прозі міжвоєнного двадцятиліття (О. Харлан), візія України в творчості Є. Стемповського і Ю. Лободовського  (О. Вознюк), біографічні передумови та еволюція образу помежів’я у прозі Я. Івашкевича міжвоєнного періоду та художні етнокультурні моделі літератури польсько-українського пограниччя ХХ ст. на прикладах Я. Івашкевича, Л. Бучковського, Р. Верника, В. Одоєвського, А. Хцюка, М. Шофер (О. Сухомлинов).

Олеся Нахлік осмислила сприйняття й освоєння в Україні художньої та есеїстичної прози А. Бобковського, Т. Боровського, Ґ. Герлінґа-Ґрудзінського, В. Ґомбровича, Т. Конвіцького, Ч. Мілоша, А. Стасюка, а І. Кропивко – українську та польську постмодерну прозу кінця ХХ – початку ХХІ ст. в аспектах карнавалу, фрагментації та фронтиру і з наскрізним застосуванням порівняльно-типологічного методу.
Завдяки цим студіям українсько-польське порівняльне літературознавство вийшло на чільне місце серед вітчизняних компаративістичних студій.