ПОШУКИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: ТВОРЧІСТЬ ЛЕОНАРДА СОВІНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ХЛОПОМАНІВ

Анотація

Художня література, мемуаристика, публіцистика середини ХІХ ст. виразно презентують незворотній процес формування української самобутності, усвідомлення окремішності української культури, трансформації сприйняття національної та культурної ідентичності українців. Точкою відліку стала зокрема діяльність студентів Київського університету – хлопоманів і пізніших громадівців, натомість каталізатором змін етнічної та національної самосвідомості, чіткого визначення цінностей і громадянських орієнтирів стала підготовка до польського визвольного січневого повстання на початку шістдесятих років ХІХ ст. У цьому контексті варто придивитись, яким чином хлопомани – Володимир Антонович, Борис Познанський, Кость Михальчук та ін. аргументують зміну своєї національної самобутності, перехід на українство, або чому цього не роблять і яким чином художньо це опрацьовують, як у випадку Леонарда Совінського.

Як переконує мемуаристика і публіцистика хлопоманів, рішення про перехід від польської до української самобутності було прийняте з огляду на відмежування від традиційних світоглядних цінностей польської шляхти. Зокрема Костя Михальчука переконала симпатія до моральної сторони буття та національної психології українців, побуту та глибокої культури. Прихильність до українства сформувалася у зв’язку із його трагічною долею та тривалою боротьбою за свої політичні, соціальні та культурні права. Натомість не став громадівцем інший відомий хлопоман, пізніший польський поет, письменник, есеїст і драматург Леонард Совінський. Нащадок змішаної польсько-української родини залишився вірним польській ідентичності, ототожнюючись з польськими національними інтересами. Він чи не єдиний створив художню візію ситуації навколо хлопоманії, підготовки до січневого повстання та ідентичнісних виборів у своїй драмі “Na Ukrainie” (Познань, 1873).

Драма Совінського засвідчила новий етап розвитку суспільних і національних взаємин на Правобережній Україні середини й другої половини XIX століття та довела нечасту для тогочасних митців зрілість бачення нової ситуації. Драматург здійснив вдалу спробу створити художню візію руйнації старого патріархального поміщицького ладу, розриву уявної, створеної ще першими романтиками «української школи», ідилічної польсько-української спільноти, переродження польського національного духу та зародження української нації в умовах постійного тиску з боку домінуючих на українській землі сформованих польської та російської націй.