«ПОХИТНУТИЙ ІДЕАЛ». МИХАЙЛО РУДНИЦЬКИЙ ПРО ТАДЕУША БОЯ-ЖЕЛЕНСЬКОГО: ЗАБУТІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Анотація

З опертям на маловідомі в сучасній українській полоністиці тексти Михайла Рудницького авторка вдається до реінтерпретації львівського періоду у житті й творчості Тадеуша Боя-Желенського – одного серед найпомітніших літераторів польського міжвоєння. У пострадянському просторі польського літературознавства Боя-Желенського нерідко оскаржували у колаборанстві з радянською владою, що зумовлювалося відсутністю знань про львівський період життя письменника на вигнанні, а також довготривалістю процесу визволення літературного дискурсу від стереотипових мисленнєвих парадигм. У часи кон’юнктури соцреалізму Михайло Рудницький відкрив полякам правдиву історію життя Боя-Желенського на вигнанні, коли опублікував розмови з ним на шпальтах часописів “Życie Literackie” та “Kamena”. У розвідці акцентовано забутий і рідкісний факт в історії українсько-польської літературної комунікації, коли поляки охоче публікували українські рефлексії про польських авторів. Останній драматичний період життя Боя-Желенського ніколи не схилив його до прийняття червоного терору, про що свідчать дослідження Івана Лозинського, спогади Остапа Тарнавського й тексти Рудницького, написані на помежів’ї критичного репортажу та есейного спомину. Саме українська літературна рецепція спричинилася до реабілітації Боя-Желенського у Польщі. Сьогодні особливого значення набувають міркування автора «Слівець» про неспроможність літератури «захистити країну від вандалів, коли ті прийдуть, аби знищити всі книги й усіх письменників». Літературний діалог Рудницького та Боя-Желенського вибудовує концептуальне суголосся тодішніх й нинішніх досвідів продуктивності українсько-польської літературної комунікації.