МИТЕЦЬ БЕЗ БАТЬКІВЩИНИ: ДО ПРОБЛЕМИ «КУЛЬТУРНОЇ БЕЗДОМНОСТІ» ДЖОЗЕФА КОНРАДА

Анотація

У статті на основі авторських творів Дж. Конрада, спогадів його сучасників та критиків, що аналізували творчість англійського класика у наступні десятиліття, досліджується проблема національної ідентичності письменника. Основна увага приділена точці зору, яка розглядає постать Дж. Конрада із позицій мультикультуралізму, зокрема поєднання польського, британського та українського (поліського) компонентів із вкрапленнями набутих у процесі життєдіяльності елементів культур Африки, Сходу та Латинської Америки.

З’ясовуючи, яка національно-культурна парадигма сприймалася Дж. Конрадом як «Своя» в екзистенційному сенсі основ людського буття, а також, яке етнічне середовище найбільше визнавало письменника «Своїм», не відчуваючи когнітивного дисонансу його творчих пошуків із загальнонаціональною картиною світу, автори доходять висновку, що мультикультурна ідентичність британського митця польського походження породила екзистенційну ситуацію «культурної бездомності»: співвітчизники (наприклад, Стефан Жеромський) не могли пробачити своєму землякові переходу на іншу мову та в інше культурно-історичне поле, нерідко розглядаючи це як зраду; представники британської культури (Вірджинія Вулф, Бертран Рассел) не приховували, що, хоча Конрад пише їхньою мовою, – залишається їм незрозумілим через невластивий британській літературі трагізм; а Едвард Саїд розглядав творчість Дж. Конрада у контексті колоніального дискурсу, ставлячи його в один ряд із найбільшим творцем імперських наративів Редьярдом Кіплінгом.

Висловлюється припущення, що найбільше до розуміння парадоксу Конрадової ідентичності наблизилися українські письменники-емігранти (Євген Маланюк, Юрій Косач), які самі були вигнанцями без можливості повернутися на Батьківщину, тому розуміли психологію і настрої польського митця на чужині. Вони стверджували, що Дж. Конрад відмовився від національних рис власної культури задля утвердження загальнолюдських цінностей.