УКРАЇНСЬКА ТЕМАТИКА В РАННІЙ ТВОРЧОСТІ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО

Анотація

У статті приділена увага якнайповнішому виявленню змістового тла раннього твору Юліуша Словацького «Українська дума», датованого [Вільно, 26 серпня 1826 р.], який літературознавці зараховують до віленсько-кременецького творчого періоду. Вказано, що поет розпочинає свою творчість у той час, коли українська течія, пізніше окреслена, як «українська школа» в польському романтичному письменстві, вже виразно проявилася в доробку її чолових представників. Віршем «Українська дума» автор засвідчив свій ранній інтерес до польських і українських народнопісенних першоджерел. Підтвердження цьому є наявність у тексті елементів народних пісень, і балад, які співали по всій Україні в XVI – XVIІІ ст. Висловлюється гадка, що Ю. Словацький був ознайомлений зі змістом альманахів і журналів, де публікувалися оригінали і переклади українських пісенних текстів, та їхні, різного ґатунку переробки, а також виявляв цікавість до творів поетів-сучасників, зокрема А. Міцкевича, А. Мальчевського, Б. Залеського, та старопольської літератури. Наводяться типологічні паралелі з відтинками поезій А. Чагровського і Б. Зиморовича. Звернена увага на художні особливості «Української думи» – цікаво скомпонованого, як на поета-початківця, і достатньо оригінального цілісного твору, написаного ритмізованою мовою (хореїзований восьмискладовик), який нараховує 195 рядків. У силаботонічній системі двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило непарний. Вірш має всі належні сюжетні елементи. В його основу лягли слова з української народної пісні «За річкою вогні горять».

Проаналізована і проінтерпретована текстова канва «Української думи» Ю. Словацького за умовним поділом її на дві частини: «І. Прощання» і «ІІ. Розпач», розгортання яких супроводить наратор, що формує структуру розповіді та забезпечує цілісність композиції; він виконує ролі оповідача, спостерігача і свідка. Щоб приділити більше уваги сюжетно-композиційній організації вірша, застосований ще й поділ на окремі фрагменти з відповідними кожному відтинку умовними назвами. Перша частина складається з трьох фрагментів: «Рунько і Ганка – нараторське представлення персонажів», «Прощання закоханих», «Напад татар». Друга частина містить наступні шість фрагментів: «Шлях Рунька до Ганки», «Відчай», «Роздуми про долю козака», «Розпач», «Сумна звістка…» та «Післяслово». Вказаний тип нарації, якою послуговується письменник. Йому належить функція всезнаючого об’єктивного аукторіального наратора, що веде оповідь і втручається в неї: діалог з персонажами у формі запитань-відповідей, міркувань, роздумів, оцінки, зауважень і резюме. Йдеться про одяг і музичний інструмент (бардон) головного персонажа Рунька. Цитуються оціночні висловлювання польських і українських вчених, та окремі фрагменти перекладів «Української думи» з польської на українську мову, здійснені М. Зісманом і Р. Лубківським.

Дослідниця підкреслює свою суголосність з переконливими твердженнями українського фольклориста Р. Кирчіва, а саме: поет-початківець не наслідує, не адаптує і не перефразовує українські народні пісні, а лише трактує їх як матеріал до поетичного синтезу; він також не використовує й ті пісенні тексти, на яких ґрунтується поезія Б. Залеського. Авторка статті схильна вбачати у вірші «Українська дума» Ю. Словацького, який подолав непростий шлях до читача (вперше опублікований 1866 року), натхненні учнівські ескізні віршовані замальовки до пізніших зрілих ліричних і драматичних текстів, які сповнені славних і трагічних сторінок минулих подій, та візій майбутнього Польщі й України.